Розсекречені архіви: які книги КДБ вважав диверсією Заходу проти радянських громадян

У КДБ були впевнені: Захід, бажаючи розвалити СРСР, використовує для розбещення радянських людей не тільки рок-музику і фільми, а й книги. Теперішній час публікує знайдений в архіві Служби безпеки України огляд ідейно шкідливою літератури кінця 1970-х.

Фото: Depositphotos

У документі згадуються як маловідомі порнографічні видання, так і твори, що стали світовою класикою: «Заводний апельсин» Ентоні Берджесса, «День Шакала» Фредеріка Форсайта і «Сонце і сталь» Юкіо Місіми, пише Теперішній час.

ідеологічна диверсія

На думку співробітників КДБ, в забороняються ними книгах містилося «злісна наклеп на радянський державний і суспільний лад», пропаганда насильства і жорстокості, порнографія. Всі видання співробітники виявили і вилучили в київському магазині «Іноземна книга».

Звичайно, книги потрапили в магазин не просто так - це була ідеологічна диверсія, спланована «спецслужбами імперіалістичних держав і зарубіжних ідеологічних центрів», писав голова КДБ Української РСР Віталій Федорчук в листопаді 1979 року главі республіки Володимиру Щербицькому. Складений ним документ називається «Про упущення в організації торгівлі книгами зарубіжних країн в м.Києві».

Поставки західної літератури іноземними мовами в СРСР зросли після 1975 року, коли були укладені Гельсінські угоди, які передбачали в тому числі книгообмін між державами.

У документі згадані і кілька «забракованих» книг з країн соцтабору (вони продавалися в магазинах «Дружба»). Хоч ці держави і контролювалися СРСР, порядки в них, як правило, були вільніше - в тому числі в культурній сфері. Цим і пояснюється поява видань, що не відповідали, як сказано в повідомленні, «партійним вимогам до літератури».

За темою: Унікальний музей КДБ в Манхеттені розкриває секрети шпигунства всьому світу

Від Стейнбека до Місіми

«Автор зображує Англію майбутнього, в якій нібито переміг комунізм: усюди панує жорстокість, насильство, свавілля, банди тероризують населення злочинців говорять між собою на вульгарному Полурусская мовою».

Так КДБ в своєму повідомленні характеризує роман Ентоні Берджеса «Механічний апельсин». До Києва в 1979-му завезли десять примірників книги англійською.

Існування комуністичного ладу в придуманому Берджессом антиутопічному світі - лише одна з версій. Аргументом на її користь деякі критики вважають використання автором «напівросійським мови» ( «надсата»). Прямих підтверджень антикомуністичної підгрунтя роману немає, але в КДБ в такі деталі не вникали.

При цьому в екранізації «Зведеного апельсина» радянські критики чомусь не знайшли «злісної сатири на комуністичні ідеали». Авторитетний журнал «Юність» надрукував позитивну рецензію на картину, в якій, навпаки, проводиться паралель між жорстоким світом у фільмі Кубрика і сучасним Заходом. Але в прокат в СРСР фільм не вийшов. Його показували лише небагатьом - наприклад, студентам ВДІКу.

Російською мовою «Заводний апельсин» був виданий лише на початку 1990-х - в двох різних перекладах.

Малкольм Макдауелл у фільмі Стенлі Кубріка за книгою «Заводний апельсин». Фото: Wikipedia / public domain

Ставлення до Джону Стейнбеку і його творчості в СРСР було досить складним. Його найвідоміше дітище, «Грона гніву», опублікували і активно просували як антикапіталістичні твір. Сам американський письменник двічі був почесним гостем країни. А ось пізніше творчість Стейнбека подобалося радянському офіціозу куди менше. Трансформація політичних поглядів письменника сприймалася комуністами як деградація. До того ж літератора підозрювали у шпигунській діяльності під час поїздки по СРСР.

«Щоденник роману» - одна з маловідомих книг Стейнбека. Це збірка його старих листів до друга і редактору, виданий в 1969-му, через рік після смерті автора.

Сто «Щоденників ...» Стейнбека мовою оригіналу привезли до Києва. У тексті знайшли «злісні випади на адресу СРСР». Письменник стверджував, що радянський лад неминуче впаде, не витримавши власних суперечностей, і країна розвалиться на воюючі між собою націоналістичні держави (так в документі, - НВ). Тобто частково передбачав те, що сталося згодом.

«На думку автора, західним країнам завжди слід пам'ятати, що «кремлівський режим, відчувши себе в небезпеці, може одразу ж розв'язати світову війну, сподіваючись врятуватися», — вважали в КДБ.

«Практичним посібником для будь-якого маніяка, який поставив за мету здійснити терористичний акт», спецслужба назвала - з посиланням на своє джерело - роман «День Шакала».

Твір англійського майстра детективного жанру Фредеріка Форсайта нерідко отримувало такі ж характеристики і в західних медіа. У ньому дійсно в подробицях описані витончені способи вбивств, які використовуються професіоналами. Сюжет книги частково заснований на реальних подіях - йдеться про замах на президента Франції Шарля де Голля.

Книга протягом десятиліть кілька разів опинялася в центрі скандалів - наприклад, її виявили у вбивці ізраїльського прем'єр-міністра Іцхака Рабина. Прізвисько Карлос Шакал до відомого терориста Іллічу Раміреса Санчеса теж приклеїлося через роман - після помилкового повідомлення преси про екземпляр книги, знайденому в речах його соратника.

У 1974 році «День Шакала» був вперше опублікований в СРСР - в Алма-Атинській журналі «Простір». Незабаром головного редактора видання звільнили. Головліт (структура, що займалася цензурою книг і періодики, - НВ) в 1977 році заборонив публікацію роману в СРСР. Але завдяки книгообміну в Київ потрапило 70 примірників.

Практичними недоступними для радянського читача були і твори одного з корифеїв японської літератури ХХ століття Юкіо Місіми (в документі КДБ використаний інший варіант транскрипції - Мішіма, - НВ). Нічого дивного - в середині 60-х письменник приєднався до ультраправих, що відбилося на його творчості.

На київські прилавки потрапило есе пізнього Місіми «Сонце і сталь».

Негативна рецензія цього твір дуже коротка: «проповідується т.зв. «Неосамурайство»». Що таке «неосамурайство» – не уточнюється.

Ідеалами письменника в ті роки були військове служіння, сила, самовдосконалення, в тому числі фізична - шляхом виснажливих тренувань, прийняття смерті. У 1970 році Юкіо Місіма здійснив ритуальне самогубство шляхом вспариванія живота (сеппуку).

Юкіо Місіма. фото: Wikipedia / public domain

Заборонене мистецтво любові

Неписане правило «в СРСР сексу немає» поширювалося, звичайно ж, і на книги. Література для дорослих все ж потрапляла в країну, в тому числі в ході книгообміну. КДБ як приклад наводить роботу під назвою «Пісні статевого члена і думки про нього» якогось американця Р. Купера. У книзі, як стверджується, присутній «опис всіляких сексопатологічних сцен». Автор повідомлення, ймовірно, неточно висловився, і слово «сексопатологічних» тут використано в значенні «сексуальні». За допомогою пошукових систем і онлайн-каталогів найбільших бібліотек знайти таке видання не вдалося.

Під заборону в Радянському Союзі потрапляли не тільки порно і еротика (зазвичай обидві категорії, не розбираючись, записували в порнографію), але і популярні сексологічні видання. Польський лікар Михалина Вислоцкая випустила кілька робіт, присвячених культурі сексуальних відносин, в тому числі практичний посібник «Мистецтво любові».

Варшавські цензори визнали книгу занадто фривольної, автору довелося поборотися за її випуск. Нарешті, в 1978-му, через чотири роки після написання, видання побачило світ. Для досягнення компромісу, серед іншого, ілюстрації з позиціями сексу (вперше надруковані в Польській Народній Республіці) довелося зменшити в чотири рази.

Але компроміс - це не про радянські контролюючі органи. Два примірника польського видання, що надійшли на київську базу, удостоїлися окремого абзацу в документі. «Керівництво за технологією сексу з відповідними ілюстраціями», - так характеризують книгу чекісти.

У Польщі «Мистецтво кохання» стало бестселером і перевидається до сих пір - сумарний тираж обчислюється мільйонами примірників. У 2017 році вийшов фільм «Мистецтво кохання. Історія Михалин Вислоцької ».

За темою: Дочка і онука Йосипа Бродського: як живуть спадкоємиці поета

Відщепенці, графомани, декаденти

Щодо ліберальні порядки в східноєвропейських країнах «народної демократії» дозволяли публікувати творчість українських і російських літераторів, включених з тих чи інших причин - як правило, політичним - в чорний список у себе на батьківщині.

Наприклад, чимало питань у чекістів було до польськомовної «Антології української поезії», виданої в ПНР в 1977 році. Укладачів звинуватили в тенденційності при підборі матеріалу: в збірнику знайшли твори «осіб, відомих серйозними націоналістичними проявами».

«Деякі з них (Голобородько, Кір'ян, Кордун) опублікували 10-15 років тому кілька графоманських віршів і нині жодного відношення до літературного процесу не мають. Водночас, у виданнях закордонних ОУН ці особи представлялися як «невизнані генії», «жертви партійного терору в літературі»», — стверджується в документі.

Василь Голобородько, Надія Кир'ян і Віктор Кордун в цей час справді не були причетні до радянського офіційного «літературного процесу» - не перебували в Спілці письменників і не мали права публікуватися. Через політичних поглядів і поширення самвидаву всіх трьох на довгий час позбавили цих можливостей.

Роботи неугодних поетів публікувалися за кордоном - в тому числі в перекладі. З числа «небажаних» їх виключили лише в роки перебудови.

До речі, останнім часом заслуженого поета, лауреата багатьох премій Василя Голобородька українські ЗМІ нерідко згадують через збіг: таке ж ім'я носить головний герой серіалу «Слуга народу», роль якого зіграв відомий комік і кандидат в президенти України Володимир Зеленський.

КДБ завадив реалізації «шкідливого» збірки, але київська літературне середовище встигла дізнатися про нове надходження - і багато хто бажав його купити.

«На думку наших джерел, продаж в Україні даної антології може сприяти інспірації націоналістичних настроїв серед окремих літераторів», - укладали в КДБ.

«За таким же методологічно неприйнятного принципу» була складена, на думку джерела спецслужби, і антологія російської поезії радянського періоду, видана в Угорщині російською мовою. Серед авторів в повідомленні виділені «розстріляний за підривну діяльність проти молодої радянської держави Гумільов, декадент Ходасевич і т.п.».

Фото: Depositphotos

Миколи Гумільова в 1921 році засудили до смертної кари за звинуваченням в причетності до антирадянського змови так званої «Петроградської бойової організації Таганцева». У 1992 році поета реабілітували. До сих пір немає єдиної думки про те, чи був він насправді учасником змови.

Владислав Ходасевич в 1920-х емігрував з СРСР, усвідомивши, що «при більшовиках літературна діяльність неможлива». В Європі поет зблизився з антирадянськими колами і працював в монархістської газеті «Відродження». Велику частину часу поет прожив в Парижі, де і помер в 1939 році.

До Києва завезли всього лише п'ять примірників угорської антології, при цьому вона, як зазначається, «викликала ажіотаж і розійшлася серед керівних працівників Кіевкніготорга і вищестоящих організацій».

В поле зору КДБ потрапляли навіть книги «правильного» змісту, в яких видавництва розміщували рекламу «творів різних антирадянщиків». У романі Джона Чівер знайшли рекламний проспект «Леніна в Цюріху» Олександра Солженіцина. А в збірці віршів Вільяма Блейка «на окремій вкладці пропагувалися твори виїхав з СРСР в 1972 році поета Йосипа Бродського, що бере активну участь в різних антирадянських кампаніях».

Цікава деталь: в документі Щербицькому коротко пояснюють, хто такий Бродський, а ось про Солженіцина ніяких додаткових коментарів не було потрібно - в 1970-х це прізвище було в числі найбільш часто згадуваних в повідомленнях КДБ.

Ті «шкідливі» видання, які ще не встигли розібрати, КДБ вилучав з продажу. Виняток зробили лише для книг Стейнбека і Блейка. Чому саме для них, в документі не уточнюється, але у випадку з Блейком можна припустити, що вкладку з рекламою Бродського можна було вирізати, не пошкоджуючи саму книгу.

КГБшники уточнювали, що західна література надходила до Києва не безпосередньо з-за кордону, а через Москву. На московській базі об'єднання «Міжнародна книга» книги рецензували і розподіляли для поставок в різні регіони. Московські літературознавці, які відповідали за зміст цих видань, чомусь не помічали привезену крамолу (хоча скільки видань все ж забракували, ми не знаємо).

У Києві займатися цензурою було нікому - в установах книжкової торгівлі практично не було фахівців із зарубіжної літератури, що володіли іноземними мовами. У підсумку «ворожі» твори продавалася вільно, поки якийсь знавець не помітив цього і не повідомив в КДБ. Ймовірно, щось подібне в ті роки відбувалося і в інших столицях радянських республік і просто великих містах.

За темою: Як дізнатися про своїх репресованих і висланих родичів

Дефіцит і тверда валюта

Привезені із заходу книги користувалися неабияким попитом на радянському чорному ринку. Особливо цінувалися добре ілюстровані альбоми з картинами - КДБ як приклад наводить видання Рубенса і Вашингтонської галереї.

Спекулянти, як стверджувалося, просили за такий товар по 300-500 рублів (тоді це була середня зарплата радянського громадянина за кілька місяців), переконуючи покупців, що ці книги самі по собі - тверда валюта.

Велика кількість такої літератури, в тому числі художніх альбомів, знайшли співробітники КДБ під час огляду будівлі Держкомвидаву УРСР в 1978 році. Упаковки з дефіцитом лежали в двох шафах в приміщенні машинописного бюро. Власником виявилася завідуюча бюро Б. Поліська. КДБ уже «вивчав» її раніше - жінка схвалювала еміграцію євреїв з СРСР.

Центральною фігурою київського чорного ринку літератури спецслужба називає директора бази Кіевкніготорга Б. Бурінова. Він, як повідомлялося, намагався приховати від начальства надходження дефіцитних імпортних книг, вважав базу своєю власністю і взагалі був тіньовим господарем всього Кіевкніготорга. Квартира директора бази фактично перетворилася в склад цінних видань.

Про Поліської та Бурінове повідомили керівництву Держкомвидаву УРСР. Їх подальша доля невідома.

Читайте також на ForumDaily:

Дублери і прощального листа: 7 маловідомих фактів про Гагаріна і його політ у космос

Смерть не на екрані: відомі актриси, які стали жертвами вбивць

Унікальний музей КДБ в Манхеттені розкриває секрети шпигунства всьому світу

Три особливості життя в США, які виводять з себе іммігрантів

Хочете більше важливих та цікавих новин про життя в США та імміграцію до Америки? - Підтримайте нас донатом! А ще підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook. Вибирайте опцію «Пріоритет у показі» і читайте нас першими. Крім того, не забудьте оформити передплату на наш канал у Telegram  і в Instagram- там багато цікавого. І приєднуйтесь до тисяч читачів ForumDaily Нью-Йорк — там на вас чекає маса цікавої та позитивної інформації про життя в мегаполісі.