Від Голокосту до війни: як педагог із Сан-Франциско створила онлайн-театр за участю дітей із України

Свій перший театр Олена Біляк створила ще у рідному Львові наприкінці 80-х. Будучи студентом-філологом, вона прийшла на практику до школи, де вчилася сама. Звітності того часу вимагали не лише проведення уроків, а й так званих «залікових заходів», якою Олена вирішила провести разом із старшокласниками вечір пам'яті Володимира Висоцького.

Фото: Ксенія Кирилова

"А що ми ставимо далі?"

Олена згадує: у той час, незважаючи на перебудову, до Висоцького ще ставилися насторожено, тому вечір вийшов у якомусь сенсі революційним.

«Проте я досягла того, щоб писати диплом про поезію Висоцького. Це було якесь особливе щастя: я закінчувала університет, працювала над дипломом, і паралельно залишалася у школі щодня мало не до дев'ятої вечора, бо ми з дітьми репетирували. Вечір вийшов прекрасним, і відразу після нього учні підійшли до мене і тоном, що не терплять заперечень, запитали: «А що ми ставимо далі?»- Розповідає Олена.

Так і виник шкільний театрально-дискусійний клуб – один із перших на той час, який став для її учасників другою родиною. Олена Біляк залишилася працювати у школі аж до свого від'їзду до Америки у 1993 році. За її словами, учасники клубу досі залишаються близькими друзями та дуже підтримують один одного на тлі війни.

У Сполучених Штатах Олена почала викладати майже відразу: спочатку у недільній російськомовній школі, потім у школі «Тіква» («Надія») при Єврейському общинному центрі Сан-Франциско (JCC). Паралельно вона працювала у міському агентстві соціальних служб. «Гарбуз» відкритий для учнів по суботах, що дозволило поєднувати дві роботи, а наявність чудових аудиторій та двох сцен – великої та малої – дали можливість навчати хлопців театральній майстерності та ставити за спектаклем щороку.

Дитячі вірші та трагедія Голокосту

Спочатку Олена Біляк займалася з підлітками, але поступово почала залучати до участі у постановках та молодших дітей. Першою такою спільною постановкою стала вистава 2017 року, присвячена Голокосту. Сценарій йому Олена писала сама. Постановка про трагедію єврейського народу починалася з безтурботних ігор та кумедних сценок, а закінчувалася символами трагічної загибелі дітей-сиріт під уривки пронизливої ​​поеми. Олександра Галича "Кадіш".

За темою: Українська актриса, яка живе в США – про театр у бомбосховищах і про те, як Україну змінила війна

Як пояснює Олена, спектакль був присвячений насамперед педагогам гетто, а також усім іншим дорослим, які добровільно залишалися поряд з дітьми в найстрашніші періоди їхнього життя і вирушили разом з ними до газової камери. Найвідомішим з них став лікар та вчитель Януш Корчак, який загинув разом зі своїми вихованцями з варшавської школи-інтернату «Будинок сиріт» у таборі знищення Треблінка

«Я подумала і зрозуміла, що поставити Кадіш у чистому вигляді, звичайно, дуже складно, але якщо додати туди легких віршів вівсі Дріза і скомбінувати з світлішими образами, це можливо навіть для малюків», – пояснює педагог.

Фото: Ксенія Кирилова

Дія вистави починається у вигаданому містечку Хелом із дитячих віршів Овсея Дріза. Маленькі діти разом зі старшими розігрують сценки, театрально сваряться та миряться, мріють, сидячи на призьбі та, звичайно, розповідають казки. Іноді їм у цьому допомагають дорослі. І лише поступово характер віршів змінюється, сільські будиночки декорацій огороджуються колючим дротом, але в грудях в дітей віком з'являється жовта шестикінцева зірка.

«Учням із молодших груп я, звичайно, не розповідала подробиць на кшталт того, що діти згоріли живцем. Вони знали, що всі мешканці гетто загинули, але без зайвих деталей. До восьми років діти вже щось чули про війну та Голокост, проте власне про смерть переважно розповідали старші», – розповідає Олена.

За її словами, молодшим повною мірою передався трагічний настрій, заданий старшою групою.

«Я хотіла, щоб наприкінці вистави вони зіграли переляк, проте вони зробили все це по-справжньому. Вони щиро тулилися до старших, чому постановка вийшла ще пронизливішою.», – зазначає сценарист. До речі, вистава зайняла перше місце на міжнародному фестивалі молодіжних самодіяльних театрів Gingerfest у номінації «найкращий сценарій».

Мережевий театр

Театр при школі «Тіква» готував до випуску виставу за п'єсою Євгена Шварца "Снігова королева", коли почалася пандемія. Підлітки мучилися від довгого сидіння вдома, і Олена почала проводити уроки російської скайпу.

«Спочатку ми не думали, що нас закриють надовго, і сподівалися, що карантин ось-ось закінчиться. Тому ми стали репетирувати «Снігову королеву» онлайн, розраховуючи незабаром поставити її «наживо»», - Згадує педагог.

Поступово віртуальні зустрічі перекочували до Zoom. Хтось із дітей продовжував брати участь у них, інші ж хотіли приєднатися після завершення карантину. Однак пандемія затяглася, і незабаром Олені стало очевидним – вистава не виходить. Однак замість нього виник мережевий театр «Вінегрет International», який об'єднав дітей із США, Швейцарії, Ізраїлю та України.

«Я пам'ятала, що колись був такий жанр, як театр біля мікрофона. Ми пробували читати вірші онлайн, але виходило досить нудно. Тим часом одна моя знайома записалася до школи клоунади онлайн і надіслала посилання на їхню зустріч. Мені сподобалося, як учасники взаємодіяли один з одним – як поступово включалися картинки, як дотримувалася черговість», – розповідає Олена.

Вам може бути цікаво: головні новини Нью-Йорка, історії наших іммігрантів і корисні поради про життя в Великому яблуці - Читайте все це на ForumDaily Нові Йорк.

Поступово віртуальна трупа освоювала хитрощі взаємодії у мережі. Крім акторської майстерності, важливо було знати, кому і коли слід включати та вимикати камеру, куди дивитися, навіть не бачачи перед собою партнера, тощо.

«Я зрозуміла, що перед камерою треба посилити жест, трохи переграти в частині міміки порівняно зі сценою, але менше старатися з гримом, бо він і так посилюється камерою», - Розкриває хитрощі Олена.

Першу виставу в мережі діти поставили за віршами Овсея Дріза. Глядачі були вражені: незважаючи на те, що «актори» були на різних кінцях землі, вони справді створили справжній театр. Олена наголошує: на відміну від читання, діти намагаються вивчати та грати свої ролі. Як і в справжньому театрі, актори гримуються, намагаються використати якийсь реквізит, а головне, взаємодіють один з одним, наче перебувають на одній сцені. Наступною виставою, яку планувала ставити віртуальна трупа, стала «Оповідь про Федота-стрільця» – коли раптом почалася війна.

Репетиції під бомбами

«У нас припинилися репетиції, завмерло абсолютно все, бо ми просто не розуміли, що робити. Але потім ми вирішили, що все одно ставитимемо «Федота», бо агресорові потрібно саме це – щоб ми плакали, а не сміялися», – розповідає Олена.

Хлопці поставили виставу на тлі війни. Глядачам пропонували зробити благодійний внесок на користь України, і вони охоче відгукнулися. Наступна постановка робилася за мотивами творів Жванецького.

«На щастя, наші учасники не підпадали під прямі обстріли, але кілька разів бувало, що під час наших репетицій у них вили сирени. Спочатку нам доводилося переривати репетиції, але потім діти вже настільки пристосувалися визначати напрямок ракет і приблизні точки прильотів, що не реагували на повітряну тривогу. До речі, дівчинка з Ізраїлю – країни, яка багато років живе під обстрілами, у такі моменти вичитувала їх і говорила, що до тривоги слід ставитись серйозно», - ділиться Олена.

Фото: Ксенія Кирилова

Трупі доводилося коригувати плани. Наприклад, у свята на кшталт Дня Незалежності України обстріли частішали, і театр не планував вистави на цей час. Олена наголошує: підлітки постійно підтримують один одного, діляться всім, у тому числі й тим, що їх пов'язує з Україною, і гранично відверті один з одним.

«У цій групі не лише займаються театральними виставами. Тут ведуть дискусії на різні теми, влаштовують поетичні читання, грають у «Що? Де? Коли?». Віннегрет International – абсолютно волонтерський проект, учасники якого не платять за заняття і не отримують винагороди за спектаклі», - пояснює Олена.

За її словами, наступна постановка планується про віртуальний театр, який проводив репетиції під час війни та поступово вирішив ставити зовсім іншу річ, навіяну поточними реаліями. Олена зазначає: театр чимось полегшує для підлітків переживання війни, і «колеги по трупі» стали для хлопців справжніми та близькими друзями.

Читайте також на ForumDaily:

Amtrak запустив свій перший електричний автобус, і він ходить за популярним видовищним маршрутом

Ці вихідні можна сходити в кіно в США всього за $4

Коли бронювати квитки для різдвяних подорожей, щоб отримати найвигіднішу ціну

Хочете більше важливих та цікавих новин про життя в США та імміграцію до Америки? - Підтримайте нас донатом! А ще підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook. Вибирайте опцію «Пріоритет у показі» і читайте нас першими. Крім того, не забудьте оформити передплату на наш канал у Telegram  і в Instagram- там багато цікавого. І приєднуйтесь до тисяч читачів ForumDaily Нью-Йорк — там на вас чекає маса цікавої та позитивної інформації про життя в мегаполісі.