'Ласкаво просимо в пекло': українська вчителька розповіла про тортури в полоні 'ДНР'

49-річну вчительку Наталю Карачор звинуватили у «шпигунстві» та засудили до 12 років за ґратами, з яких майже два вони провели у полоні у бойовиків так званої донецької демократичної республіки (ДНР), розповідає. ВВС.

Наталя (в центрі) після звільнення 29 грудня 2019 року. фото: Офіс президента України

29 грудня 2019 в рамках звільнення заручників Наталя повернулася в Україну. Але тільки через рік після повернення зважилася дати своє перше інтерв'ю: розповісти про арешт, допити і тортури в полоні.

Початок війни в Донбасі зустріло Наталю Карачор в Шахтарську, де вона викладала історію України і право в професійному ліцеї. Всі лекції вела українською мовою і не приховувала своїх поглядів від колег.

«Мені одразу пакет на голову, наручники — і в машину»

«На педраді говорила: Схаменіться, люди, що ви таке несете? Яка Росія, «ДНР», у вас паспорт якої країни взагалі? Для мене вже тоді почалася війна», – розповідає Карачор.

У 2015-му, усвідомивши всі ризики, вона переїхала до Краматорська, де викладала історію в місцевій школі, а щовечора після роботи допомагала волонтерам.

«Я була волонтеркою у «Краматорській Бджілці». Ми плели сітки, збирали допомогу та готували їжу на передову. Я цим просто мешкала! Коли вперше плела сіті, то просто плакала. Дівчата кажуть: чого ти плачеш? Я півтора роки мріяла про те, щоб допомогти».

У школі Карачор організовувала патріотичні заходи, запрошувала військових. Це обурило деяких батьків, які звинуватили вчительку у «пропаганді війни». На захист Наталі стали військові. Але, зрештою, вона вирішила звільнитися за власним бажанням — щоб не загострювати конфлікт.

Через кілька місяців Карачор перемогла у відкритому конкурсі на посаду головного спеціаліста управління освіти в Краматорську і стала відповідати за патріотичне виховання.

Ми зробили багато роботи. Я цим пишалася. Я бачила очі дітей, їхнє ставлення до армії, країни, до рідної землі. Директори мене ненавиділи та поважали. Робота для галочки мене не влаштовувала».

Вже тоді в мережі набирав обертів виступ Наталії, в якому вона критикувала працівників шкіл за те, що деякі з них вітали проведення так званого референдуму. Саме через це відео 4 квітня 2018 року Наталю і затримали — вона повернулася до непідконтрольного Києву Шахтарська доглядати свого чоловіка, який переніс дві важкі операції.

«Додому приїхали шість автоматників, двоє з них у цивільному одязі. Коли їх побачила, то одразу все зрозуміла. Мені одразу пакет на голову, наручники — і до машини».

Про сім'ю Наталя не говорить із міркувань безпеки, адже чоловік залишається на непідконтрольній території. Тоді ж у їхньому будинку провели обшук і одразу знайшли «докази шпигунської діяльності»: український прапор, календарі з українською символікою, книги «Аеропорт» та «Кіборги» та аркуші з віршами Сосюри.

«Забрали флешку із моїми фото, календарики від волонтерів зі словами: «Донбас — це Україна». Їх було близько 100 штук. Забрали Кобзаря Шевченка 1978 року та прапор України. Ще хотіли забрати мої вишиванки, але передумали».

За темою: ООН вперше офіційно визнала Росію окупантом Криму: США підтримали

Наталю звинуватили за 12 статтями, основна з яких — «шпигунство». Допит проводили у місцевому МДБ (колишнє СБУ) за допомогою так званих «драбинок». Це такий вид тортур, коли жертву підвішують за поперек на гачок все вище та вище із закутими в наручники руками.

"Це дуже боляче. Хотіли, щоб я сказала імена людей із СБУ, на яких нібито працювала. Вони знали, що у Шахтарську я викладала українську, що була на донецькому Майдані, що викладала у Краматорську. Мене звинуватили в участі у терористичній організації, у тому, що я здавала військові позиції, у замаху на державний устрій «ДНР» і навіть у підриві військкомату».

Приводом для звинувачень у екстремістській діяльності Наталії стало її фото у Фейсбуці із плакатом «Шахтарськ — це Україна», який вона тримала на концерті «Океану Ельзи» у Краматорську. Слідчим не сподобалася фраза: «Хлопці там вам вірять, чекають на вас. Світ буде!».

«У вироку зазначено, що цим плакатом я нібито зазіхала на безпеку та намагалася підірвати територіальну цілісність «ДНР».

«Повернись обличчям до стіни, розстрілюватимемо»

Після допиту у Торезі Наталю відправили до «Ізоляції». Це сумнозвісна в'язниця в Донецьку, де розташована база сил спецоперацій МДБ. Майже півтора місяці жінку тримали у підвалі та раз на тиждень викликали на допит.

«Вони були у балаклавах, мали сильний російський акцент. Дуже били. Якось мені дали лист А4, де було написано, що Україна розпочала громадянську війну, що вбиває своїх громадян і знущається з тих, хто розмовляє російською. Я мала в ефірі каналу «Росія-1» це сказати і тоді б мене відпустили. Я їм відповіла, що не скажу це через одну причину. Я маю онук і я не хочу, щоб він виріс і йому сказали: твоя бабуся змінила Україну. Краще вбийте мене тут.

Так званий верховний суд ДНР засудив Наталю до 12 років позбавлення волі. Такі вироки, за словами правозахисників, робляться «під копірку» та не мають нічого спільного із правосуддям.

Проросійські органи «наслідки» порушують майже всі основні статті Європейської Конвенції: право на життя, заборону тортур, право на свободу та особисту недоторканність.

«Кожен випадок – це фарс. У моїй практиці немає жодного полоненого, який не скаржився б на тортури на допитах: психологічні чи фізичні. Кожного другого примушували до праці», — розповідає юрист ГО «Правозахисна група «СІЧ» Юлія Полехіна.

"Мультяшні" суди виносять суворі вироки, спираючись на сумнівні докази. Людина для них апріорі «винна» ще на етапі затримання і не має жодного права на захист», — додає вона.

Вам може бути цікаво: головні новини Нью-Йорка, історії наших іммігрантів і корисні поради про життя в Великому яблуці - читайте все це на ForumDaily New York.

«У підвалі, крім мене, жили два щури. Я з ними розмовляла»

Одного разу вчительку підняли з підвалу і перевели в іншу камеру. Як пояснили: на розстріл.

«Мене поставили до стіни. Кажуть, повернись обличчям до стіни, розстрілюватимемо. Я молилася і вибачалася у дочки, що більше ніколи її не побачу. Ну і постріляли… неодруженими. Вдарили прикладом автомата, я знепритомніла, а коли розплющила очі, то була вже в підвалі. Там, крім мене, жили два щури. Щоб не збожеволіти, я з ними розмовляла. Назвала їх Маша та Мишко».

Щоранку та щовечора полонених «Ізоляції» змушували співати гімн Росії. Це була своєрідна розвага для наглядачів.

«Коли я потрапила до камери, то чула як знущалися з хлопців. Я щоночі чула, як хлопці кричать. Це просто неможливо передати словами».

Про тортури в «Ізоляції» докладно описав у своїй книзі «Світлий шлях» журналіст та блогер Станіслав Асєєв, який провів у полоні проросійських сил два з половиною роки і був звільнений одного дня з Наталією.

Стас каже, що «Ізоляція» — це цілодобовий конвеєр тортур, де знущаються як з чоловіків, і з жінок.

«Знаю, що й жінок постійно били, хоча найчастіше відкривали вночі саме чоловічі камери: били, заганяли під нари, змушували гавкати, як собака. Примушували співати російський гімн, а до того ми співали різні радянські пісні. Це робилося навмисно, щоби перекрити крики від тортур».

«Мені сказали: «Ласкаво просимо до пекла!»

Одного разу Наталію змусили 48 годин простояти в камері, що не сідаючи, і вчителька втратила свідомість.

Після огляду в лікарні жінку не стали повертати до «Ізоляції»: натомість відправили до СІЗО, а згодом — до Сніжнянської виправної колонії. Там Наталя дізналася, що таке примусова праця.

«Мені сказали: «Ласкаво просимо до пекла!». До політичних завжди було «особливе» ставлення. Перші два тижні я щодня носила по 20 цебер вугілля один кілометр, по 2 куби дров, збирала листя руками. Потім працювала у швейному цеху, де шиють військову форму та триколори. Щоправда, завжди одружувалася».

З Наталією в камері сиділо ще шість жінок — переважно за тяжкі злочини: вбивства, наркотики, пограбування. Наталя поступово привчила їх до читання.

«Спочатку я їм уголос читала «Маленького Принца». Потім дивлюся: а вони в одному слові можуть зробити чотири помилки. Я кажу: і ви мені розповідатимете про Україну і велику політику?! Значить так, щодня повинні прочитати мені такий шматок і переказати! І вони читали. А коли я виїжджала, плакали: "А ви справжня вчителька!".

Наталя каже, що за 1 рік 8 місяців і 26 днів ув'язнення сформулювала для себе три правила, які допомогли вижити в полоні: «Мовчи, приймай правила гри та вір, що все скоро закінчиться».

Весь цей час чоловік разом з батьком Наталі і її дочкою робили все, щоб витягнути жінку з полону: залучали міжнародні організації, омбудсмена і правозахисників.

Наталю звільнили 29 грудня минулого року. Однак, до того моменту, коли вона побачила рідних, довелося витримати довгих дев'ять годин очікувань в Горлівці. До останнього ніхто не знав, чи відбудеться обмін.

«За спинами чула від ФСБшників, що обмін скасовується. Коли ж побачила наших військових та український прапор, у мене покотилися сльози. Я не могла повірити, що це правда. Вийшла з автобуса та крикнула «Слава Україні!».

За темою: Передали один одному десятки людей: Київ і Донбас обмінялися ув'язненими

Зараз Наталя живе в Краматорську і працює методистом. 100 000 гривень компенсації від держави подарувала доньці на квартиру. Сама ж живе в гуртожитку для переселенців. Сумує за чоловіком, але повернутися додому не може, тому що її відразу ж заарештують.

«Я дуже люблю свою землю. Моя мрія — щоб моя донька та онуки жили у правовій, європейській державі. Щоб скрізь звучала наша мова, люди поважали історію, традиції та звичаї нашого народу. Патріотизм купити неможливо, він іде від серця!».

Наразі у полоні на непідконтрольній Україні території Донбасу, за даними СБУ, залишається 253 особи. Серед них – 25 жінок. Крім того, у Росії та анексованому Криму з політичних мотивів утримують ще 111 осіб.

Називати дату наступного обміну не береться ніхто, а великі надії на звільнення в грудні не виправдали себе, кажуть правозахисники.

Серед полонених залишається чимало людей із тяжкими діагнозами — хоча таких ув'язнених мають звільняти поза всіма обмінними процесами.

Тепер перед полоненими, як зазначає Олександра Матвійчук, керівник Центру громадянських свобод, стоїть непросте завдання: дожити до наступного раунду переговорів.

Читайте також на ForumDaily:

Українця засудили до 12 років ув'язнення за звинуваченням у шпигунстві на Росії

'Я хотів би, щоб у нас з'явився Діснейленд': Зеленський розповів про плани і проблеми України

День пам'яті жертв Голодомору: страшні факти про геноцид українського народу

Інша, ніж ми собі уявляли: що думають американці про Україну

Хочете більше важливих та цікавих новин про життя в США та імміграцію до Америки? - Підтримайте нас донатом! А ще підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook. Вибирайте опцію «Пріоритет у показі» і читайте нас першими. Крім того, не забудьте оформити передплату на наш канал у Telegram  і в Instagram- там багато цікавого. І приєднуйтесь до тисяч читачів ForumDaily Нью-Йорк — там на вас чекає маса цікавої та позитивної інформації про життя в мегаполісі.